Еврейские земледельческие колонии Юга Украины и Крыма


 
·  
История еврейских земледельческих колоний Юга Украины и Крыма
 
·  
Колонии Херсонской губернии
 
·  
Колонии Екатеринославской губернии
 
·  
О названиях еврейских колоний
 
·  
Частновладельческие еврейские колонии Херсонской губернии
 
·  
Религия и еврейские земледельческие колониии
 
·  
Юденплан
 
·  
Погромы в годы Гражданской войны
 
·  
Еврейские национальные административные единицы Юга Украины (1930 г.)
 
·  
Калининдорфский еврейский национальный район
 
·  
Сталиндорфский еврейский национальный район
 
·  
Новозлатопольский еврейский национальный район
 
·  
Отдельные еврейские земледельческие поселения Юга Украины, основанные в 1920-1930 гг.
 
·  
Еврейские поселения в Крыму (1922-1926)
 
·  
Еврейские населенные пункты в Крыму до 1941 г.
 
·  
Фрайдорфский и Лариндорфский еврейские национальные районы
 
·  
История отдельных колоний
 
·  
Воспоминания, статьи, очерки, ...
 
·  
Списки евреев-земледельцев Херсонской губернии
 
·  
Списки евреев-земледельцев Екатеринославской губернии
 
·  
Воины-уроженцы еврейских колоний, погибшие, умершие от ран и пропавшие без вести в годы войны
 
·  
Жители еврейских колоний - жертвы политических репрессий
 
·  
Контакт

 
·  
Colonies of Kherson guberniya
 
·  
Colonies of Ekaterinoslav guberniya
 
·  
The Jewish national administrative units of South Ukraine (1930)
 
·  
Kalinindorf jewish national rayon
 
·  
Stalindorf jewish national rayon
 
·  
The Jewish settlements in Crimea (1922-1926)
 
·  
The Jewish settlements in Crimea till 1941
 
·  
Fraydorf and Larindorf Jewish national rayons



Cергій Соловйов      
Червоний гірник, 03.06.1995      

БАБИН ЯР ПІД КРИВИМ РОГОМ

      Легкий степовий вітерець на цьому місці чомусь окам'яніє. Чи то від висоти, чи то від відкритості всім горизонтам, але дме рвучко і невпинно. Навколо, скільки не кинь оком, степи, порізані лісосмугами, десь за півкілометра внизу несе свої каламутні води Інгулець. А прямо під ногами край урвища високої кручі. Тут починається, а потім каскадом спадає до річки глибокий степовий яр з майже прямовисними схилами.
      Де-не-де вкриті ковилою та різнотрав'ям схили природа чомусь пофарбувала у вогненно-червоний колір. Така тут глина, кажуть. Метрів за три від прірви - огорожа - за нею дачі працівників Південного комбінату. На протилежному боці річки вдалині видніються будівлі. Це селище Зелене. А зовсім поряд, трохи вище за течією річки ще одне село - Інгулець, або, як його й досі ще називають, Колонія.
      П'ятдесят три роки тому, 11 червня 1942 року, оцей глибокий яр загорівся невинною кров'ю сотень жителів цього села. Навіть зараз ніхто не може назвати точне число жертв масового звірячого вбивства. За одними даними тут фашисти розстріляли півтори тисячі євреїв, за іншими - майже дві тисяч). Уявіть лишень, скільки життів мирних людей - стариків, жінок, дітей, чоловіків - знайшли тут свій кінець. Навіть зараз, через піввіку, цей страхітливий злочин ніяк не вкладається в свідомості.

За кілька років до рострілу

      Євреї заснували колонію Інгулець на початку минулого століття. За матеріалами Широківського історико-краєзнавчого музею, а також історії району (автори директор музею Любов Панасівна Бай і краєзнавець Володимир Олексійович Ганенков), ще в 1806 році одна партія євреї була поселена в Тобольській губернії, а десь через два роки ще одна партія була прислана на береги Інгульця. Приблизно таку дату заснування на Криворіжжі єврейського поселення знайшов у "Еврейской энциклопедии" і мешканець нашого міста, ветеран праці М. Горловський. У цій енциклопедії є і такі цифри: у 1812 році колонія налічувала близько 90 сімей, а у 1889 році наявних сімейств землеробів було 367.
      Колоністи займались землеробством, ремісництвом, торгівлею худоби тощо. Старожили пригадують, що за радянської влади в Інгульці були величезні плантації винограду. У передвоєнні роки колонія буквально процвітала. Про її значимість свідчить те, що і в двадцятих роках це поселення стало центром нової волості - Інгулецької, яка була виділена з Широківської. У колонії було дві синагоги, млин, дитбудинок, своя трикотажна фабрика і навіть власний самодіяльний театр. Перед війною, за словами старожилів, сюди приїжджав композитор Максим Дунаєвський.

За кілька днів до рострілу

      Під час фашистського нашестя в колонії було знищено дві школи, дитячий будинок, три молитовні будинки, млин, трикотажну фабрику. Та гітлерівців це не влаштовувало. Геноцид по відношенню до євреїв досяг апогею у 1942 році. Однією з перших жертв в Інгульці стала фельдшер Фіра Марківна Фінварб. Окупанти наказали їй отруїти воду в колодязях - аби менше було мороки з розстрілом. Вона відмовилась і поплатилась за це життям. Не вийшло з отрутою, свое слово скажуть кулі. Згадує свідок тих трагічних подій, житель села Інгулець Іван Мусійович Герман:
      - У колонії німців майже не було. В основному поліцаї. Вони щоночі грабували єврейські сім'ї, гвалтували жінок і дівчат. На будинках, де жили євреї намалювали шестикутні зірки. Люди були доведені до відчаю.
      Ми з Іваном Мусійовичем стоїмо біля крутого схилу яру. Він показує що, де і як було...
      - Он там, на дні яру була викопана глибока кругла яма. Копали її комуністи, які були схоплені гестапо. Приблизно місяців два до того. Їх було десь 20 чоловік. Копали цілий місяць. Схили ями зробили вертикальними. Після цього комуністів розстріляли.
      А в той час у селі усіх євреїв зігнали на південну околицю. Один єврей, який працював у волості конюхом, пообіцяв поліцаям зібрати усіх колоністів. А йому пообіцяли за те зберегти життя. Останнім він знайшов і пригнав свого батька. Усім говорили: "беріть з собою речі, будемо відправляти вас в Палестину". Колоністів загнали в клуб, було їх там багато - десь близько тисячі чоловік. Переночували, а на світанку почали збиратись. 3 колгоспу виділили грабарки, їздових. Усі посідали. Були там старики, жінки з малими дітьми, вдови. Усім здавалось, що їх везуть на станцію Інгулець.

Остання дошка

      Відразу за селом колона зупинилась. Розповідає і.М. Герман:
      - У яру через цю глибоку круглу яму перекинули широку дошку, євреїв змусили роздягатися. Стало ясно, у яку Палестину кликали колоністів.
      Іван Мусійович показує рукою звідки гнали приречених, як була перекинута через яму дошка, де сидів за кулеметом німець.
      - Тоді яр був на кілька метрі коротшим. Ось тут, на його краю, стояв кулемет. Німець, чи то поліцай, був у чорних рукавицях і в окулярах. До дошки звідси було метрів 30 чи 40. Євреїв, голих, примушували йти по цій дошці, і кулеметник стріляв по них. Мертві падали в яму. Люди кричали, просились, плакали. Одна єврейка крикнула вмираючи: "Хай нашою кров'ю ваші скажені очі заллє !".
      Один єврей кинувся тікати. По ньому відкрили стрілянину, але ніхто не влучив. Втікач кинувся в річку, сховався в заростях, а тоді втік у Зелене. Після війни я його бачив. Втекла ще одна жінка. Вона лежала в ямі серед гори трупів до ночі, а потім зуміла вибратись.
      Не пощадили вбивці того єврея, який допомагав зганяти односельчан у клуб, і останнім привів свого батька. Він рачки лазив перед окупантами, плакав, просив. щоб його помилували. Застрелили і його.
      Пам'ятаю ще єврея Пітмана, перукаря. Він був здоровим, кілограмів на 120. Коли вороги викликали його з перукарні, він здогадався для чого і прихопив з собою бритву. Нею він, тікаючи, перерізав собі горло, але був ще живим. Його поставили до стіни і дев'ять разів стріляли з парабелума, аж поки перукар упав, увесь закривавлений. Прийняв смерть він геройські.

* * *

      Протягом цілого дня не вщухала стрілянина, не зупинялась фабрика смерті а цьому яру. За даними, які навела Л. Бай, серед місцевих євреїв були також західноукраїнські та бессарабські (близько 400 чоловік), які потрапили в німецьке оточення й прибилися у село Інгулець. Також за неточними даними сюди звозили євреїв для знищення з інших населених пунктів. Тому важко поки назвати більш-менш точну цифру розстріляних у цьому яру.

На другий день

      Я народився далеко після тієї війни і не міг бачити усіх варварств, але тут, на краю кручі, слухаючи І.М. Германа, стало мені нудотно. Як згадують жителі села, декілька днів земля, насичена кров'ю жертв страхітливого злочину, ворушилася, як жива.
      - На другий день після розстрілу, - пригадує Іван Мусійович, - ми з пацанами прибігли сюди подивитись. Пройшов сильний зливовий дощ, і потоки води промили могилу. Багато трупів пішло яром у річку. Вода була вся червона від людської крові. Трупи валялись по всьому яру, аж до самої річки.
      Боячись епідемій, німці засипали трупи вапном, а потім сіллю, яку возили сюди грабарками.

Скільки тих Бабиних Ярів...

      Євреїв розстріляли під час війни в кількох місцях Широківського району. Вони компактно проживали, крім села Інгулець, в Мережиному, Свердловському, Котовському та деяких інших. Збірним пунктом, останнім у житті, для багатьох було село Інгулець, але, як розповіла Л. Бай, 47 чоловік прийняли смерть біля села Латівка. Розстрілювали євреїв і на території сьогоднішнього радгоспу "3елений Луг" і на Дубовій горі, на руднику "Інгулець". У Любові Панасівни зберігаються спогади жителя Широкого Г, М. Радченка:
      - Коли везли в гарбах євреїв, хлопчаки бігли на відстані за ними. бо побачили в одній гарбі всім відомого вчителя математики В. Фельдшера. Його донька 3-4 років увесь час голосно кричала, і вже на Дубовій горі фашист вхопив її з гарби і впритул вистрілив з пістолета. Застогнавши, батько вхопився за голову, а коли відірвав руки, то в них були його прекрасні кучері, Розстрілювали німці з пістолетів, холодно і методично. Перукар Забежинський від першого пострілу не впав, а ступив кілька кроків до ката. Той почав гарячково стріляти в жертву, аж поки перукар не звалився у шурф.
      За неточними даними на Дубовій rоpi німці знищили близько ?0 євреїв. Не пам'ятають старожили, щоб з тих шурфів діставали трупи і переховували. Пізніш те місце було завалене великою товщею пустих порід з Інгулецького гірничо-збагачувального комбінату.

Вітер пам'яті

      Після завершення війни з фронту повернулось лише кілька жителів села Інгулець. На місці масового вбивства ні в чому не винних людей євреї поставили залізний стовп. Він і зараз тут стоїть, і поруч - великий камінь і невелика лавка. На стовпі, написано слова: "3десь покоится прах родных, близких и земляков колонии Ингулец, расстреляных во время немецкой оккупации 11 июня 1942 года".
      - Раніше влада забороняла вшановувати пам'ять загиблих у цьому яру, - розповідає І.М. Герман. - Євреї щороку сюди приїжджали і навіть з-за кордону, але тут чергувала міліція, забороняла збиратися групами. У селі ще й досі літні люди кажуть своїм дітям і онукам - краще туди не ходіть.
      Мабуть саме через це лише в 1956 році було проведено перепоховання. Очевидці розповіли, що землю розгорнули бульдозером. Останки загиблих були пересипані сіллю, тому тіла добре збереглись. Деяких розстріляних навіть упізнали. Мертвих складали у великі ящики і возили на старе єврейське кладовище y селі, де й перепоховали у братську могилу. У шістдесятих роках євреї там поставили і пам'ятник.
      Говорить голова Новоселівської сільради (на її території знаходится село Інгулець) Валентина Василівна Тернавська:
       - У перше масово ми вшанували пам'ять розстріляних лише в минулому році. Спасибі, допоміг широківський кооператив "Співдружність". А до цього щороку покладали квіти на братську могилу і на місце розстрілу у День Перемоги. Як буде цього року, ще невідомо.
      На реакцію офіційної ідеології на кричущий факт масового вбивства вплинуло, мабуть, і те, що тільки недавно місцеві краєзнавці почали відшукувати матеріали про це, встановлювати списки розстріляних. Ось у мене в руках один з таких списків, складений за свідченнями жительки села Інгулець Марії Андріївни Дем'яновой.
      Проти багатьох порядкових номерів - пусті місця. Це діти, які мали одне прізвище з батьками, але залишились невідомими їх імена. Гінзбург, Горфінкель, Ватник, Віленчик. Гітіни - аж 20 чоловік з таким прізвищем. Всього, за словами директора музею Л. Бай, уже встановлено близько 800 прізвищ розстріляний.

      Бабин Яр під Кривим Рогом. Сюди можна добратися лише пішки. Безпосередньо до яру під'їзду немає. Лише в'ється між дачами і кручею стежка. А ще тут, мабуть, і в безвітряну погоду дме. Вітер, в якому вчуваються передсмертні голоси розстріляних. вітер, який хоче повернути пам'ять. Слухайте його!

03-06-2014    

Замечания, предложения, материалы для публикации направляйте по адресу:     y.pasik@mail.ru
Copyright © 2005